Обов’язок журналіста — з належною відповідальністю забезпечити громадськість перевіреною та зрозумілою інформацією. Під час глобальної кризи в галузі охорони здоров’я, зокрема тієї, з якою ми зараз стикнулися через поширення коронавірусу, роль журналістів набуває все більшого значення.
«У таких історіях багато незрозумілого, тому обов’язок кожного журналіста — постаратися з’ясувати, що відбувається насправді», — вважає журналіст-фрілансер Майкл Стендерт з м. Шеньчжень, роботи якого публікуються в Bloomberg, The Guardian, Al Jazeera та інших медіа. Стендерт почав висвітлювати події в Китаї, пов’язані з коронавірусом, ще з моменту першого спалаху захворювання в грудні 2019 року.
Особливо під час криз журналістам вкрай необхідно знайти баланс між інформуванням громадськості та розпалюванням почуття страху. «Ви не повинні заспокоювати людей тим, що турбуватися нема про що», — заявляє професор епідеміології Колумбійського університету доктор Стівен Морз. Однак, він додає, що не варто вдаватися до крайнощів й перекручувати події, що можуть спричинити появу необґрунтованих страхів чи паніки у людей.
У Китаї це завдання ускладнюється цензурою з боку держави. Стендерт вважає, що в Китаї стає все важче знайти людей, які б могли відкрито розповісти про події, що відбуваються, оскільки ті побоюються попереджень або доган від уряду. «Як на мене, ситуація, коли пересічні громадяни вважають, що вони не можуть висловлювати свою думку без погодження з місцевими чиновниками, є божевільною і спричинює занепокоєння», — сказав він.
Та незважаючи на усі складнощі, такі журналісти, як Стендерт, і далі готують репортажі про вірус. Журналісти з усього світу висвітлюють різні аспекти цієї проблеми, починаючи з галузі охорони здоров’я, закінчуючи сферою економіки, транспорту тощо.
На допомогу журналістам з усього світу ми склали список порад щодо висвітлення ситуації з COVID-19.
(1) Ознайомтеся з ситуацією на місцях і висвітліть її у своїй роботі
Під час будь-якої всесвітньої кризи шириться багато інформації, але не вся вона приносить користь. Поширення інформації в Інтернеті може ввести в оману аудиторію, як це сталося з фотографією померлого чоловіка, який лежить на вулиці в Ухані в оточенні медичних працівників. The Guardian опублікувала цю фотографію під назвою «фото, що відображає спричинену коронавірусом кризу в Ухані», але видання не мало жодних доказів того, що чоловік помер саме від цього вірусу.
Важливо використовувати фото- і відеоматеріали з місця події, але потрібно дуже відповідально до цього підходити. Журналістам слід переконатися, що ці матеріали чітко відображають події, що відбуваються. Сенсаційні фотографії можуть давати хибне уявлення про ситуацію і сприяти поширенню страху в людей, прикладом цього слугує фото людини, що лежала на вулиці в Ухані. «Фотографії, зроблені в Ухані, продовжують відігравати важливу роль для відтворення хронології подій. З огляду на загальну недовіру до інформації в Китаї, людям дійсно потрібно на власні очі побачити, що відбувається, аби повірити в це», — заявляє Бетсі Джоулз, позаштатна репортерка та фотожурналістка із Пекіна, яка співпрацює з Al Jazeera, Columbia Journalism Review, National Public Radio та іншими медіа.
Перш ніж почати знімати або писати, зануртеся в навколишнє середовище, поспілкуйтеся з людьми та спробуйте зрозуміти загальну ситуацію, що панує на місці події. Потім відобразіть це у своєму репортажі, уникаючи будь-якого контенту, який може суперечити тому, що насправді переживають люди.
«На мою думку, не слід уникати розповіді про страхи чи невпевненість, якщо саме такі настрої переважають на місці події, — вважає Стендерт. «Але слід бути обачними, якщо ви не перебуваєте на місці події і лише чули думки кількох людей».
(2) Зосередьте увагу на висвітленні подій, а не на їхньому аналізі
Як зауважує Джоулс, власна думка та аналіз важливі, але цього недостатньо аби насправді зрозуміти масштабні наслідки. «На цьому етапі я намагався не просторікувати, адже є багато важливих моментів, про які потрібно розповісти».
Не варто наслідувати приклад The Wall Street Journal, що опублікувала колонку, в якій Китай назвали «справжнім хворим Азії». Матеріали цієї колонки було розкритиковано за расизм та спекуляцію на економічній кризі країни внаслідок поширення вірусу. Зараз ще зарано говорити про фінансові наслідки.
Стендерт також застерігає від намагань спрогнозувати будь-які політичні наслідки як для Китаю, так і для інших країн. «Гра ще триває, — сказав він, — і ми не знаємо, чим все скінчиться».
Слід зазначити, що у відповідь на цю статтю Китай вислав трьох журналістів Wall Street Journal, і це тривожний знак, якщо говорити про свободу преси, незважаючи на проблематику самої статті.
(3) Слідкуйте за заголовками
Порада для редакторів — не вводьте читачів в оману заголовками. Через великий потік інформації та швидкий розвиток соціальних мереж багато людей отримують новини виключно із заголовків. Звичайно, вам хочеться, щоб заголовки привертали увагу, але ніколи не жертвуйте фактами заради кліків, а в розпал кризи — й поготів.
«Для власних статей я всіляко намагаюся використовувати заголовки, які відображають суть ситуації, а не створюють сенсації», — розповідає Джоулс.
(4) Пам’ятайте, що не всі дані є достовірними
Журналісти покладаються на цифри, а статистичні дані є важливою частиною роботи журналістів є. Однак доктор Морз застерігає, що не завжди дані є достовірними.
«Коли ви отримуєте статистику про епідемію чи хворобу, будьте готові до того, що дані можуть бути неточними, — додає він. — Особливо з самого початку».
Не нехтуйте даними, що у вас є, але поясніть аудиторії можливі обмеження та невизначеність, що ховаються за цими даними.
Згідно з оцінками, інкубаційний період захворювання триває до 14 днів, це означає, що людина може заразитися вірусом і не мати жодних симптомів протягом двох тижнів. Таким чином, кількість хворих може змінюватися щодня, — пояснює доктор Морз.
(5) Поспілкуйтеся з якомога більшою кількістю людей
Вірус уражає різні соціальні верстви населенняв різних країнах та містах. Однак досвід постраждалих у Китаї буде відрізнятися від того, з яким стикнулися люди у Сінгапурі чи в Італії. Навіть у межах однієї країни чи міста можуть бути величезні відмінності.
«Саме тому не всі, хто перебуває на карантині, хворіє або помирає. Декому просто нудно», — відповідає Джоулс.
Журналісти зобов’язані зробити все можливе, щоб відобразити різні реалії, в яких живуть люди. «Для цього їм потрібна широка мережа контактів, навіть якщо ті, хто входить в цю мережу, мешкають в одному місті. Завжди шукайте нові джерела інформації із різних суспільних прошарків», — додала вона.
Стендерт наголошує на важливості спілкування з якомога більшою кількістю людей, особливо в країнах з дуже вираженою цензурою. У Китаї стає все складніше знайти людей, які б змогли розповісти про реальний стан речей.
«Наприклад, нам відомо, що більшість підприємств стикаються з труднощами під час запуску виробництва. Але багато з цих компаній намагаються не акцентувати на цьому увагу», — розповів він. «Тому, щоб зрозуміти, що відбувається насправді, потрібно поговорити з керівниками компаній та їхніми працівниками й подивитися на ситуацію з різних боків».
(6) Уникайте расистських висловлювань
Так склалося, що поширення глобальних епідемій супроводжується певним расизмом та ксенофобією, тому пандемія COVID-19 також не є винятком. Лише цього тижня в Лондоні було скоєно напад на жителя Сінгапуру китайського походження; нападники кричали, що не хочуть бачити «його коронавірус» у своєму місті.
У багатьох містах США, зокрема в Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Нью-Йорку, власники бізнесів у китайських кварталах зазнають колосальних збитків.
ЗМІ мають бути дуже обережними, аби не сприяти поширенню стереотипів чи випадковій пропаганді расистських висловлювань. Азійсько-американська асоціація журналістів опублікувала перелік рекомендацій для журналістів. Цей перелік містить такі поради: додавайте контекст до фотографій людей у масках, уникайте зображень китайських кварталів, які не мають прямого стосунку до статті й не використовуйте географічні посилання в назві вірусу.
(7) Дізнайтеся думку експертів про ситуацію
Ви можете бути видатним письменником, але якщо ви не знайдете потрібних джерел інформації, ваша робота не матиме успіху. Постарайтеся знайти необхідних експертів та дізнайтеся їхню думку про ситуацію.
«Проблема полягає не в тому, щоб знайти гарного експерта», — зауважує доктор Морз, — необхідно відшукати таких людей, які здатні абстрагуватися від власних упереджень або відкрито про них заявити, тому що всі ми ЇХ маємо».
Знайшовши такого експерта, дізнайтеся, в яких питаннях він може бути упередженим, але не сприймайте його думку за щиру правду. Це не тільки допоможе зрозуміти світогляд експертів, але й підвищить цінність вашої роботи.
Багато журналістів також покладаються на прогнози, щоб зрозуміти, як буде поширюватися захворювання. Однак, як зауважила під час нещодавнього вебінару, організованого Центром медичної журналістики (CHJ) в Університеті Південної Каліфорнії в Анненберзі, репортерка та стипендіатка програми Джона Найта докторка Сіма Ясмін, ці прогнози ґрунтуються на припущеннях. Тому завжди запитуйте, на які припущеннях вони засновані.
(8) Не нехтуйте історіями, які на перший погляд можуть здатися нецікавими
Глобальна історія сьогодення як от COVID-19 вимагає поглибленого дослідження та деякою мірою шокуючого репортажу, від якого «волосся стане дибки». Однак, як зауважує під час вебінару CHJ медична репортерка Los Angeles Times Емілі Баумгартнер, не кожна історія, яку ви збираєтесь написати, буде гідна Пулітцерівської премії. Можливо, вам потрібно буде написати велику історію про миття рук, і в цьому немає нічого поганого.
Зосередьтесь на тому, аби дати відповіді на запитання своєї аудиторії. Використовуйте Google Trends, щоб краще зрозуміти, яку інформацію шукають люди, а потім підготуйте якісний контент, до якого вони можуть звернутися, щоб знайти відповіді на свої питання.
(9) Установіть власні обмеження Швидше за все, редактори будуть частіше звертатися до вас за матеріалами. Інколи важливо сказати «Ні» заради власного добробуту та подальшої роботи. Стендерт радить робити 24-годинну перерву в роботі та не підходити до комп’ютера весь цей час, це допоможе не лише добре відпочити, але й повернутися до роботи з ще більшим ентузіазмом. «Щоби дрова в багатті добре горіли, не потрібно укладати їх занадто щільно», — сказав він.
Не робіть поспіхів під час вибору історії, яку ви хочете розповісти. Натомість зосередьтеся на якісному написанні кількох історій, — радить Джоулс. І хоча соціальні мережі є корисним інструментом для спілкування з людьми з інших куточків країни (особливо, коли рекомендовано уникати подорожей чи великих скупчень людей), часом вони можуть завдати більшої шкоди, аніж принести користі.
«Проводьте менше часу у Твітері», — додає вона. «Це позбавить вас надмірної тривоги».
(10) Коли криза мине, не припиняйте висвітлювати цю тему
Рано чи пізно будь-які події в світі мають своє завершення, але це зовсім не означає, що ви припиняєте свою роботу. «Багато подій відбувається після епідемії, і про них також потрібно писати», — говорить докторка Ясмін.
Вона радить оцінити, як політики та працівники сфери охорони здоров’я впоралися з кризою, виявити уроки, на основі яких можна зробити відповідні висновки, визначити, чи живуть ті, хто вже вилікувався від захворювання, з тавром «заражені» та дослідити, що для людей означає повернутися до «нормального життя».
Докторка Ясмін висвітлювала кризу, спричинену вірусом Ебола, у 2014-2016 роках. Її подальші роботи на цю тему стали прикладом для інших журналістів, а саме опублікована в PBS NewsHour стаття «Чому ті, хто вижив від вірусу Ебола, наразі борються з новими симптомами» та опублікована в Scientific American стаття «Жінка в Африці пережила Еболу, але померла під час вагітності».
Цю статтю оновлено, щоб відобразити повідомлення Всесвітньої організації охорони здоров’я від 11 березня, про те, що COVID-19 офіційно визнано пандемією.
Автор ТАЙЛОР МУЛКАХЕЙ (TAYLOR MULCAHEY)
Джерело: https://ijnet.org/en/story/10-tips-journalists-covering-covid-19
Неофіційний переклад виконано за підтримки проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні»